ВІДКР�Т�Й ЛІСТ

лідерів Донецької обласної молодіжної громадської організації «Поштовх», студентів Донецького національного університету – ректору ДонНУ, академіку НАНУ В. Шевченко, прем’єр-міністру України Ю.В.Тимошенко, міністру освіти та науки І.Вакарчуку, голові комітету Верховної Ради з питань культури та духовності В. Яворівському, голові комітету Верховної Ради з питань освіти та науки В.Полохало, народним депутатам З. Шкутяку, Т. Стецькиву, Д.Жванії, О. Донію, Л.Оробець, В.Кириленко, В.Каськіву.

Не надто холодні на Донеччині лютневі дні стали по-справжньому спекотними для нас, ініціаторів надання Донецькому національному університету (ДонНУ) славного імені героя України, видатного поета, правозахисника, публіциста, члена Української Гельсінської Групи та багато вічного політв’язня В. Стуса, який у середині 80-х років прийняв смерть у радянському таборі. Чесна, мирна кампанія, яка мала на меті розпочати у суспільстві відверте та щире обговорення, розповісти студентству про цю велику людину, про ті ідеї та переконання, за які вона пішла до кінця, в результаті обернулася агресивним не сприйняттям демократичних ідей, обструкціями, перекручуванням фактів та публічними образами.

А почалося все з того, що в середовищі патріотичного студентства визріла ідея вшанувати пам’ять В. Стуса, надавши його ім’я учбовому закладу, який він закінчив 50 років тому. Після декількох зустрічей, зборів, координаційних нарад, у яких брали участь студенти з більшості факультетів ДонНУ, було вирішено розпочати збір підписів у підтримку ідеї надання імені В.Стуса нашому університету. Розпочинаючи цю підписну кампанію, ми не ставили перед собою завдання зібрати підписи всіх, чи принаймні більшості студентів. Для нас головним було показати, що ця ідея є близькою та зрозумілою для значної частини студентської молоді. Це завдання ми виконали – вже за два тижні, без жодного примусу, не маючи ніякого адмінресурсу, нами було зібрано більш ніж півтисячі підписів студентів та аспірантів ДонНУ (з усіх без виключення факультетів).
Підбадьорені такими результатами, ми підготували листи-звернення до міністра освіти та науки і ректора нашого університету, аби ця ідея не залишилася лише гарним наміром, не померла в університетських аудиторіях, а мала реальні шанси втілитися у життя. Логіка наших дій була зрозумілою, адже міністр освіти та науки – головний чиновник у освітянській сфері, постать непартійна та не заполітизована.

Як не дивно, найпершими на наші дії відреагували ті, до кого ми взагалі не зверталися: голова Донецької обласної державної адміністрації та голова Донецької обласної ради. Згодом до них з черговою порцією бруду долучився відомий своєю «палкою» любов’ю до України секретар Донецької міської ради. Для тих, хто знайомий із «перлами» цього «молодого регіонального» політика, чудово зрозуміло, в якому дусі були заяви донецької влади. Місцева преса одразу відчула «генеральну лінію партії» і почала активно її поширювати, у зв’язку із чим з’явилася гостра потреба донести правдиві думки організаторів про перебіг кампанії. Саме тому у Києві відбулася прес-конференція, в якій взяли участь випускник та дійсна студентка ДонНУ, син Василя Стуса Дмитро та відомий поет і письменник С.Пантюк.

Власне із цієї прес-конференції і починається розігруватися сценарій з дискредитації нашої ініціативи – сценарій, дбайливо розроблений політтехнологами однієї з політичних сил. Якої? Не важко здогадатися з огляду на подальші події, а саме появу на при кінці конференції представниці депутата від партії регіонів О.Бондаренко, яка оприлюднила звернення групи депутатів про їхню ініціативу з надання ДонНУ імені колишнього компартійного вождя обласного масштабу. Ось з цієї миті у справу надання імені університету брутально втрутилася політика.

Насправді ні тоді, ні згодом ніхто всерйоз не розглядав депутатську пропозицію - вона була потрібна як антитеза нашій ініціативі, а також для того, щоб реалізувати вже випробувану схему. Річ у тім, що не так давно у Донецьку намагалися надати ім’я Алли Горської міській школі №5. На цій школі є чудова мозаїка, у створенні якої Горська брала безпосередню участь. Спочатку ця ідея припала до душі і батькам, і вчителям, проте згодом з’явилася контрпропозиція назвати школу ім’ям ветерана, героя війни, який навчався у цій школі. А далі «щоб не збурювати пристрасті довкола цієї теми» було вирішено лишити все як є, без змін. Те саме у майбутньому очікувало і нашу пропозицію.

Далі події розвивалися зі швидкістю цунамі – у понеділок, 10 лютого, прес-секретар Президента України оприлюднила заяву, у якій ішлося про підтримку нашого почину та вказувалося на необхідність розглянути це питання у найкоротші строки. Вже наступного дня адміністрація університету, налякана таким розвитком подій, почала діяти, е гребуючи жодними засобами. Так, профспілкові діячі знімали студентів з пар, аби послати їх на мітинг, під час якого була розпочата підписна кампанія «За Національний!». Коли ми намагалися дізнатися, хто і для чого організував цю акцію перелякані студенти щиро відповідали: «Ми не знаємо. Нам сказали це робити». Трохи згодом ми довідалися, що адміністративним шляхом спочатку серед профспілкового активу, а через нього й серед широких студентських мас поширювалися різноманітні безглузді думки. Одна з головних була брехня про те, що у разі надання університету імені В. Стуса він автоматично втратить статус національного. У наступні дні кількість відволікаючих від суті ініціативи чуток зростала у геометричній прогресії: студентам «переконливо» доводили, що мовляв, університету згори намагаються накинути чиюсь волю, що все це політичні провокації, а організатори надання імені В. Стуса – чи то Львівська міська рада, чи то секретаріат Президента. Коли ж стало зрозуміло, що все ж таки ініціаторами є студенти цього ж вузу, з’явилися звинувачення у тому, що ми проплачені провокатори. Різноманітні варіанти відповіді варіювалися від абстрактних «американських грошей» до «певних політичних сил». Одним словом, робилося все можливе, щоб заплутати студентів та дискредитувати ініціаторів надання імені В.Стуса.
Але найгірше було те, що нашим опонентам того виявилося замало. Саме лише світле ім’я Василя Стуса, яке тепер лунало по всіх аудиторіях, кафедрах та факультетах, доводило їх до сказу. Тому вони вирішувати будь що нівелювати саму ідею, облити найчорнішим брудом постать незламного поета. Яскравим свідченням цього стала так звана студентська конференція, яка по суті була конференцією профспілкового активу. Звичайно ж, що профактив – це теж студенти, але студенти не прості. Здебільшого це люди, які займають певні посади (предстуди, профорги тощо) і відповідно мають деякі привілеї. А найголовніше те, що значна частина цих студентів раніше фактично була використана адміністрацією у якості поширювачів неправдивих чуток.

З огляду на це, не важко здогадатися як ці «делегати» голосували і з якими речами виступали. Так, один з доповідачів, розмахуючи невідомою книжкою, волав, що він, добре ознайомившись із творчістю В.Стуса, звинувачує поета у лицемірстві, антисемітизмі та русофобстві. Його підтримав молодий помічник одного з місцевих депутатів-комуністів: із характерною для сталінських часів риторикою він розповів «товарищам» всю правду про нас – «зрадників», «фашистів та п’яту колону нацизму».
Все це «дійство» знімалося на декілька камер. Мабуть, ці зйомки були потрібні або для звіту перед кимось, або для того, щоб мати матеріали про те, хто і як зі студентів голосував. За цих умов тільки один студент набрався мужності проголосувати «за Стуса».

Продовжувалось нагнітання атмосфери та творення образу «внутрішнього ворога» і на конференції трудового колективу, на якій обговорювалося питання «Про звернення відносно надання імені одного з видатних людей Донецькому національному університету». На ній з 284 присутніх «делегатів» 283 проголосували за збереження назви «Донецький національний університет» у її безіменному варіанті, з наголосом на «Національний».

Марно ми намагалися пояснити свою позицію, нас не бажали слухати, нас постійно перебивали вигуки «адміністративних активістів». Відчувалося, що ролі у цьому сценарії розписувалися заздалегідь, так що вийшло як того було й потрібно клановій системі, що вкоренилася і бурно розквітла за умов кулуарної не публічності та подвійних стандартів. В донецькому вузівському просторі з компартійних часів існує потужна радянсько - кадебешна генеалогія. Діти, онуки, племінники обкомівських секретарів, чинів КДБ-МВС, прокурорських ударними темпами закінчують аспірантури, докторантури, швиденько отримують вчені ступені, ключові посади в освіті та науці. Так, один з вузів Донецька очолює екс-кедебіст, а у іншому син ректора успадкував ректорство від батька.

Саме тому на фоні жовто-блакитної палітри домінує сіренька партійна кругова порука, схожа на мафіозну, в якій визначають правила та ставлять умови регіонали, комуністи, колабораційні організації з яскраво визначеною спрямованістю п’ятої колони в Україні. Для внутрішнього та зовнішнього вжитку випрацьовуються різноманітні установки та моделі поведінки. Цій системі вигідно голосно декларувати національні цінності, а в той самий час прагнути відродити СРСР, ЄЕП, яку-небудь Євразію під протекторатом Російської Федерації.

Наша спроба нагадати про демократичні цінності, за які виступав В. Стус, виявилося своєрідним лакмусовим тестом: піднялася буря агресивного відкидання, й одразу стало зрозумілим, яку державу реставрують нелюстровані «вірні ленінці». Можна сказати, що наша ініціатива, довкола якої, як по Орвелу, накопичується нова радянська антиутопія, стає водо розділом. По той бік – агресивно – слухняна більшість, зомбована жахами так званого «націоналізму» на чолі з керівниками, які ностальгують за режимом КДБ-КПРС і бояться не санкціонованого згори вільнодумства не таких, як вони самі.
На іншому боці – інтелектуальна вільна молодь, яка виступає за плюралізм думок і проти політичного та психологічного тиску, переслідування з політичних мотивів, не публічності та непрозорості у прийнятті рішень. Ґрунтуючись на цих засадах, ми відповідально заявляємо:
Ініціатива з надання університету імені В.Стуса не мала «підпільний характер», адже про старт цієї кампанії відкрито повідомлялося у засобах масової інформації, вона активно обговорювалася на загальнодоступних сайтах в Інтернеті, у стінах університету. Інша справа, що такі вже неписані вузівські правила: те, що не санкціоновано керівництвом вважається підпільним. У зв’язку із цим воно і ставилося до студентів, що підтримали цю ініціативу, як до безумовно винних малолітніх правопорушників.

Ініціатива не була спрямована супроти ректора чи будь-якого іншого посадовця нашого університету. До речі, нам незрозуміло, чому протягом останніх років, в порушення всіх норм трудового законодавства і Уставу НАН України, виконуючим обов’язки голови Донецького наукового центру НАН України є професор В.Янукович, а академік Національної Академії наук України і наш ректор В.П.Шевченко його перший заступник. Це адмінресурсний вплив напередодні виборів? Питання риторичне, бо усім відомо, хто у «цьому домі хазяїн».
Організатори цієї кампанії завжди діяли самостійно – ніякі підступні партштабісти або ректорські супротивники не змушували нас виступати за надання університету імені поета-дисидента, близького нам за переконаннями та життєвими цілями, нашого земляка Василя Стуса. Ідея народилася сама собою – як подих та бажаний ковток свободи. Як патріотизм, нарешті! Як благородне бажання гідно вшанувати всесвітньо відомого випускника ДонНУ, а також сприяти підняттю іміджу рідного університету.

Хочеться зазначити, що ми поступали до цього університету за освітою, за можливістю самореалізації, а потрапили під превентивний пресинг призначених адміністрацією функціонерів з рефлексами КДБ-КПРС, які роблять все можливе, щоб «внутрішня політика» вузу не відповідала національним цінностям та патріотичним установкам, а була виправданням корисних адміністрації дій. Озвучуючи постійно тези про «невтручання у внутрішні справи» університету, вони прагнуть опустити над ним «залізну завісу» та витіснити будь-яке вільнодумство з його стін, змусити студентство сліпо виконувати їхні настанови. Саме тому:
Ми вимагаємо провести громадську публічну люстрацію та вивести існуючі проблеми з вузівського «підпілля» у відкритий інформаційний простір, зруйнувати систему доносів та подвійних стандартів й виробити єдиний прозорий та гласний підхід при визначенні цілей та задач ДонНУ.

Без зволікань розглянути нашу ініціативу щодо проголошення 2009 р. роком вшанування пам’яті В.Стуса в Донецькому національному університеті – в широкому громадському і культурному, літературно-науковому значенні, обговорити та прийняти перспективний план, розпочавши проведення відповідних заходів не пізніше квітня цього року. Заснувати стипендії імені В.Стуса, літературні Премії Свободи імені В.Стуса з присудженням їх за результатами літературного конкурсу 2009 року.

Відкрито обговорювати в студентському та науково-викладацькому колективах перспективи участі Донецького національного університету в будь-яких міжнародних холдингах, консорціумах, конференціях НАТО, ЄЕП та інших важливих організаціях. Зовнішня університетська політика, яка являє собою «обличчя» та інтереси університету, не повинна залишатися кулуарно-маніпуляційно-підпільною і має обговорюватися відкрито.

Визнавати загальнолюдські цінності та права людини, дотримуватися положень, закріплених в українській конституції та міжнародних конвенціях про права людини, ратифікованих Україною. Ми залишаємо за собою право контролювати виконання цих угод на місцевому рівні, активно відслідковувати всі факти порушення прав та свобод людини.

Сподіваємося, що виконання всіх цих пунктів стане своєрідним сигналом-орієнтиром, необхідним вузівському співтовариству для того, щоб очиститися від професійного холопства, стукачів, заробітчан-провокаторів та перейняти демократичні цінності.
М� ГОВОР�МО ПРО ЦЮ ГАНЬБУ ІЗ БІЛЛЮ, ТОМУ ЩО НАМ НЕБАЙДУЖЕ МАЙБУТНЄ НАШОЇ АЛЬМА-МАТЕР, НАШОГО ДОНЕЦЬКОГО РЕГІОНУ. АЛЕ ЩЕ БІЛЬШ ПР�КРЕ ТЕ, ЩО У МІНІСТЕРСТВІ ОСВІТ� ТА НАУК�, ЯКЕ ПІДТР�МАЛО НАС НА ПОЧАТКУ КАМПАНІЇ, У РОЗПАЛ КОНФЛІКТУ ЗАМОВКЛ�, ЗАЛ�Ш�ВШ� НАС НА ОД�НЦІ З РЕПРЕС�ВНОЮ КЛАНОВОЮ С�СТЕМОЮ…

НА ДВОРI ВЖЕ ВЕСНА, АЛЕ ДЕМОКРАТ�ЧНОI ВІДЛ�Г� НЕ СПОСТЕРІГАЄМО.

Лідери Донецької обласної молодіжної громадської організації «Поштовх»,студенти Донецького національного університетуЮрій Матущак і Леонід Самофалов.